Юридичні послуги міжнародного класу   •   Захист Ваших інтересів в Україні та у всьому світі   •   Київ +38 (050) 441 3615   •   Маріуполь +38 (0629) 410 144

Незважаючи на приєднання України до Брюссельської конвенції 1952 року, ряд аспектів арешту іноземних морських суден залишається неврегульованим

Андрій Мащенко - фото

Андрій МАЩЕНКО
Спеціально для «Юридичної практики»

Верховною Радою України 7 вересня 2011 року було прийнято Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна» № 3702 - VI. Після приєднання України до Брюссельської конвенції 1952 (Конвенція) процедура арешту морських суден в портах нашої країни змінилася, а правила, що існують в міжнародній практиці, були імплементовані в вітчизняне законодавство.

Положення Конвенції дозволяють арештовувати на передбачених підставах і відповідно до встановленої процедури морські судна, які ходять під прапором однієї з Договірних держав в межах юрисдикції будь-якої Договірної держави з будь-якого морською вимогою. Державами - учасницями Конвенції є близько дев'яноста країн.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ про арешт на морські судна» від 20 грудня 2011 № 4190-VI (Закон 4190-VI) були внесені зміни в норми Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України та Господарського процесуального кодексу (ГПК) України про виключну підсудність справ (статті 114 і 16 відповідно). Законом № 4190-VI визначено, що справи про арешт судна, які здійснюються для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту, в якому перебуває судно, або порту його реєстрації. Таким чином, з'явилася можливість звертатися з проханням про арешт судна в суд, компетентний розглядати справи за місцем знаходження порту на Україні, в якому знаходиться судно.

Без права на арешт

Раніше питання арешту морських суден на Україні регулювалися відповідними нормами Кодексу торгового мореплавання (КТМ) України. Суди України і голова Міжнародного комерційного арбітражного суду мали право прийняти рішення про арешт морського судна або про його звільнення. Однак, оскільки КТМ України містить в собі норми матеріального права, в ньому не були врегульовані питання підсудності. Суди при розгляді морських вимог керувалися нормами чинного процесуального законодавства України (ЦПК України, ГПК України). Це, в свою чергу, призвело до ситуації фактично «мертвих» норм права, які неможливо було застосувати на практиці. Тому при арешті судів на Україні юристи змушені були керуватися чинними вищеназваними процесуальними законами. Такий стан справ фактично позбавляв можливості забезпечити морську вимогу шляхом арешту на Україні судна, що належить іноземному судновласникові, зафрахтованого або керованого іноземною компанією. Відповідно до норм КТМ України і нормами Брюссельської конвенції існують морські вимоги, що виникають з права власності та інших майнових прав на судно, а також ряд морських вимог, пов'язаних з експлуатацією судна. До останніх відносяться вимоги, що виникають у зв'язку з: а) будь-яким договором використання або фрахтування судна, договором перевезення вантажу або пасажирів на судні; б) будівництвом, ремонтом, устаткуванням або переобладнанням судна; в) будь-якою комісійною, брокерською або агентською винагородою, що сплачується стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером; г) страховою премією, включаючи внески на взаємне страхування, які оплачуються щодо судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером; д) лоцманської проводкою і оплатою лоцманських зборів і т.д.

З огляду на передбачені ЦПК України та ГПК України правила підсудності, фактично неможливо було звернутися до українського суду, якщо такі вимоги у зв'язку з експлуатацією судна виникали по відношенню до іноземного судновласника. Винятком були суперечки про право власності та інші права щодо самого судна, яке під час звернення до суду знаходилося на Україні.

Чиє провадження?

Незважаючи на очевидні позитивні наслідки приєднання нашої країни до Конвенції, порядок застосування її норм на Україні продовжує бути не зовсім зрозумілим і однозначним, а багато аспектів залишаються неврегульованими.

Неврегульоване, які процедури повинен вжити суд при розгляді заяв про арешт морських суден. Зокрема, виникає питання: позовне це провадження або якесь особливе, а може, необхідно застосовувати норми, що регулюють правила забезпечення позову, оскільки арешт судна, по суті, є забезпечувальної заходом, а не предметом спору? Невирішеними залишаються питання визначення розміру судового збору в залежності від того, майновим вважати спір або немайновим, і чи є взагалі «справа про арешт судна» (формулювання в редакції Закону № 4190 VI) суперечкою про право в розумінні норм процесуального законодавства України. Може бути спір про право на названі вище винагороди або компенсації у зв'язку з експлуатацією судна та інших правах, а не «справа про арешт судна». У зв'язку з невизначеністю, чи в позовному провадженні повинна розглядатися «справа про арешт судна», незрозуміла процедура його звільнення з-під арешту. Чи необхідно оскарження рішення суду про арешт судна в апеляційному порядку для його скасування, або суд сам може скасувати арешт, керуючись нормами про забезпечення позову?

Такі протиріччя ускладнять процес застосування норм Конвенції на практиці. Відповідно, необхідна подальша доробка правових норм шляхом внесення змін і доповнень до процесуального законодавства України.

Незважаючи на зазначені недоробки, приєднання України до норм міжнародного права, які уніфікують правила і визначають підстави арешту морських суден, є однозначно позитивним фактором.

МАЩЕНКО Андрій - партнер ЮФ «МБЛС», Київ - Маріуполь

Газета «Юридична практика» №12 (759) від 10.07.2012

^
X